Наші діти обирають професію зовсім в інших умовах, аніж це робили ми чи наші батьки. Сьогодні ніхто з нас не може з високою точністю стверджувати, що ті професії, яким навчають у вишах, залишаться «живими», а дипломи будуть затребуваною валютою. Розрив між реальним запитом роботодавців та програмами навчання величезний, і він продовжує заглиблюватись. На що орієнтуватися в такому середовищі, щоб надати підтримку дітям?

Провівши сотні консультацій батьків із підлітками щодо професійного вибору, хочу звернути увагу на кілька проблемних питань:

​

1. Однією з серйозних загроз є надмірна чарівність батьків своїми знаннями та успіхами, титулами та бізнесами. По-перше, це породжує категоричність у спілкуванні, безапеляційні поради та рекомендації про те, «як влаштоване життя». Діти це відчувають, як рух танка, під який краще лягти. По-друге, повна впевненість у тому, що джерела успіху дорослого в минулому стануть причиною успіху дітей у майбутньому. У зв'язку з цим корисно нагадати «життєвий цикл індички» перед Днем подяки: індичка, отримуючи кожен день хорошу порцію їжі та пиття, була впевнена, що так буде завжди, проте настав день, коли щось пішло не так. Діти набагато ближче до майбутнього, ніж ми, вони інтуїтивно відчувають його краще.

​

2. Другою проблемою я б назвала те, що батьки «моляться» не тим богам – ЗНО та дипломні скоринки стали формальними цілями, які можуть відвести дітей з їхнього власного шляху…

«Бог», на якого, ймовірно, варто було б молитися – невідомість, робота з нею, навички зустрічі з нею та вміння обходитися, перетворюючи її на можливості. Давайте лише поміркуємо, як багато невизначеності у житті сучасних дітей? Адже вони позбавлені можливості обирати - школу, предмети навчання, способи та темп навчання.

​

3. Третє питання - уявлення про лінійність життя. Послідовність «дитячий садок — школа — інститут — завод» застаріла. По-перше, не кожна людина обирає напрямок навчання та професію, коли соціум велить. Такі рішення не можуть бути ухвалені всіма одномоментно, масово, у віці 13-17 років, не маючи за плечима досвіду соціального життя, крім шкільного. Кожна дитина – унікальна людина, котра зробить вибір вчасно. І поняття «вчасно» – індивідуальне. Інше питання, що робити, поки дитина не визначилася. І якщо у західній практиці для цього є варіанти – наприклад, gap-year, робота офіціантом, то у нас батьки наполягають на єдиному сценарії — ти маєш вступити до вузу одразу після закінчення школи!

​

4. Четверта «больова» точка – знецінення ідей та фантазій дітей. За кожною такою мрією — їхня енергія на її втілення, приховані можливості для лінкування цих бажань із мотивацією до навчання, перевірки та розвитку своїх навичок, дослідження можливостей, до вміння переводити бажання в ціль та реалізовувати. Натомість часто звучить: «хіба це серйозно?», «Та на цьому ніколи не заробиш!», «Кому потрібні сьогодні гуманітарії?!», «Це непрактично» та ін.
Отже, виходячи із потреб часу, сьогодні наша допомога у виборі професії та майбутнього — це:

​

1. Насамперед стратегія – «не нашкодь», не стій на шляху!
2. Створювати розвиваюче середовище, де на дитину очікують різноманітні та незвичайні теми та завдання; де є спілкування з цікавими людьми, різними за соціальним статусом, віком, професіями, інтересами; де подорожі пов'язані із зустрічами з невідомістю; де дитина вчиться обирати, приймати рішення та брати відповідальність за наслідки своїх дій чи бездіяльності; де розвиваються ключові навички ХХІ століття, багаторазово описані футурологами. На думку експерта в освіті Кена Робінсона, це допитливість, творчість, критичне мислення, уміння спілкуватися, співпраця, співчуття, самовладдя — як зв'язок між внутрішнім та зовнішнім світами, громадянська свідомість.

​

3. Довіряти ідеям, мріям, фантазіям дітей, виявляти інтерес до них, підтримувати та запрошувати реалізувати ту частину бажань, яка можлива тут і зараз. Життя вже йде, воно не розпочнеться лише після закінчення навчальних закладів.

​

4. Звільнитись від власних стереотипів та обмежень, як мінімум – не нав'язувати їх дітям. Адже роботу та спеціальність зараз не обов'язково обирати одну на все життя. А здобуття вищої освіти не гарантує успішної кар'єри. Світ не поділяється на технарів та гуманітаріїв. А професії цілком реально створювати "під себе".

​

5. Спостерігати за дітьми в різних сферах діяльності, формувати середовище, в якому вони могли б почуватися комфортно та пробуватися у різних ролях. Соціальна проблематика надає зараз багато можливостей бути залученим до різних активностей. Це дає розуміння актуальних для суспільства проблем, адже частину з них вирішувати доведеться наступним поколінням.

​

6. Відстежувати сучасні тренди на вітчизняному та світовому ринку праці. Одним із цікавих трендів, до речі, є збільшення попиту на гуманітаріїв. Мільярдер Марк Кьюбан вважає, що саме вони зможуть формувати ідеї та осмислювати дані, зібрані алгоритмами. Business Insider звертає увагу на тренд, публікуючи списки успішних IT-підприємців без технічної освіти. А в Ірландії викладання філософії запровадили у шкільні програми з 12 років. Про це свідчить також той факт, що лише 30% молоді, будуючи свою кар'єру в Кремнієвій долині, мають інженерні дипломи, решта — гуманітарії. Алгоритми і роботи точно не впораються з людськими відносинами, тому особистості з розвиненим емоційним інтелектом будуть потрібні на всіх управлінських посадах, а також у сферах, які потребують емпатії, тобто чутливості до людей.

Автор: Тамара Сухенко, сертифікований коуч ICF, психолог, фасилітатор, тренер, PhD. Авторка книги "Як обрати професію майбутнього. Посібник з профорієнтації для молоді віком від 13 до 80 років" та авторської тренінгової програми для підлітків.